За його плечима ціле сторіччя – щось з відтінком остраху та жалю, а щось – напрочуд світле й радісне.
17 липня 1914 року на небі засвітилася зіронька – народився майбутній визволитель нашої Батьківщини й нашого краю – Тихон Петрович Новіков. Життя не балувало його – в юності мав працювати в сільському господарстві, аби заробити копійку, а молодість затьмарила страшна сторінка нашої з вами історії – Друга світова війна. У часи, коли Тихон Петрович обіймав посаду політрука першої десантної бригади в Київському воєнному окрузі, до Києва надійшла страшна звістка. «Одного разу нас викликали на термінову нараду. У мене ніби передчуття було… Я зрозумів, що трапилося щось непоправне, бо політична ситуація була на той час досить напруженою, – згадує Тихон Петрович. – Аж тут представник міністерства оборони говорить: «А чи знаєте ви, що завтра зранку на нас наступають гітлерівські війська?». У нас, як-то кажуть, і в грудях похололо – на підготовку лишається тільки одна ніч, і хоча теоретично ми знали, як оборонятися, а от по-справжньому йти на смертельні бої, звичайно ж, боялись усі».
Рано-вранці, 22 червня, молоді солдати побачили те, чого понад усе боялися, – дев’ять літаків один за одним пролітали над головами й бомбили все, що бачили на своєму шляху. Ось вона – справжня жорстокість війни… Так і почали викарбовуватися найстрашніші сторінки життя молодого солдата…
Присяга на вірність Батьківщині та слова «Не відступати без наказу» на наступні кілька років викреслили всі думки про себе й своє майбутнє. «Із перших днів ми забули про себе, а думали лише про те, що здаватися живими – зась», – говорить пан Новіков. 100-річний дідусь на все життя запам’ятав ситуацію, коли його, тяжко пораненого в боях за Чернігів, уже збиралися поховати. «Мене привезли до якогось шпиталю – все ніби в тумані. Я на секунду відкрив очі – й побачив поряд ліжко, на якому лежав молодий солдат… Зайшли жінки в білих халатах, щось порадилися. Здається, прощупали пульс, зітхнули… «мертвий» – понесли труп на ношах. Я тоді настільки був поранений у голову, ногу та руку, що не в змозі був хоч трішки поворухнутися. Дійшла й до мене черга. Думаю, потрібно хоч щось сказати, бо ще живим поховають. Я крізь зуби ледь вимовив: «А ви що тут? Хоронити мене вже зібралися? То я ще не відвоював своє, я живий»…».
Сила волі, жага до життя і вірність Батьківщині не дали молодому солдатові покинути землю і здатися живим. Із усмішкою Тихон Петрович згадує останні роки війни, коли радянські війська перейшли в наступ. Захисник розповідає, що тоді, коли наші солдати відігнали гітлерівські війська від Москви, у всіх наче «ноги розв’язалися» – додалося сил та енергії, аби повністю знищити ворога. «У нас сили відновилися, ми почали визволяти місто за містом. І вночі, 6 листопада, ми звільнили Київ», – гордо розповідає пан Тихон.
Із трудової юності – до війни, від війни – до трудового зрілого життя… Так можна охарактеризувати всю стежину шанованого дідуся. Уже після офіційного проголошення Перемоги Тихона Петровича відразу ж за наказом відправляють до Київської області, аби відновлювати сільське господарство. Роки пливли – почали квітнути поля, збиралися гарні врожаї, створювалася нова техніка. Запустила свою роботу Трипільська ДРЕС і Тихон Петрович решту свого життя і сил віддав роботі на станції.
За свої подвиги – як воєнні, так і трудові – пан Новіков має безліч нагород та подяк, але не вихваляється ними, бо найцінніше в його житі – мир, турбота близьких і здоров’я, якого, на жаль, не вистачає – досить поважний вік – 100 років, які він відзначив 17 липня. Дружина Тихона Петровича померла 18 років тому, тож усе подальше життя любов та турботу він отримує від своєї доньки. У гості до дідуся приїздить і онука з Києва разом із маленькою правнучкою. На 100-літній ювілей до Почесного громадянина м. Українка, ветерана ВВВ та надзвичайно справедливої та доброї людини завітали почесні гості з міста, району з вітаннями та подарунками. Від імені депутата Верховної Ради нашого округу Руслана Бадаєва Тихону Петровичу теж вручили подарунок та сердечні вітання. Добре, що таких людей не забувають та шанують.
Тихон Новіков тішиться думкою про те, що в молоді роки зміг зберегти для своєї родини набагато цінніше за гроші та коштовності – мирне небо над головою. Дякуємо і ми Вам, ветеране, за відвагу та подвиг. Бажаємо міцного здоров’я і тільки гарних спогадів!