На сьогоднішній день немає такого виду спорту, який би давав стільки багато будь-якій людині: бути здоровим, можливість пізнавати світ, спілкуватися з природою і приємними людьми, розвиватися інтелектуально, духовно і фізично, просто азарт змагань. І все це в будь-який час року, бігом, на лижах, на велосипедах, на інвалідних колясках. І не важливо, скільки тобі років – 10, 30 або 68 – у кожного є вибір дистанції по складності, щоб змагатися з рівними собі по силі, вікові і рівневі підготовки.
ОРІЄНТУВАННЯ, …спортивні змагання з застосуванням велико – масштабної карти і компаса. Зародилося в Норвегії наприкінці 19 ст. включає біг з орієнтуванням, лижні гонки з орієнтуванням, а також орієнтування з використанням різних засобів пересування (напр., човнів, велосипедів, мотоциклів). У Міжнародній федерації спортивного орієнтування – ІОФ (IOF, заснована у 1961р.) понад 73 країни (2012р.). Чемпіонати світу з 1966, Європи з 1962.
(“Великий Енциклопедичний Словник”)
“Змагання з орієнтування збирають на свої старти до 30 тисяч учасників усіх віків і будь-якої фізичної готовності. Відомий фінський спортивний журналіст М.Салменкюля на питання “Як у Фінляндії вирішуються проблеми розвитку масового спорту?” – відповів: “У нас немає таких проблем, ми усі займаємося спортивним орієнтуванням.”
Перевага спортивного орієнтування, що виділяє його серед інших видів спорту.
Головна перевага спортивного орієнтування – органічне сполучення фізичної й розумової діяльності. Ціль досягається тим, що така природна, але трохи одноманітна фізична вправа, як біг, виконується в інтенсивній розумово-ігровій обстановці, коли по ходу справи вирішуються різноманітні задачі по звіренню карти з місцевістю, по оцінці постійно мінливої ситуації, на вибір оптимальних варіантів шляхів між контрольними пунктами і маса інших.
Друга важлива перевага спортивного орієнтування – це його винятково фізкультурно-оздоровчий характер. З оздоровчої точки зору в орієнтування, напевно, немає рівних. І насамперед тому, що біг у ньому здійснюється з помірним навантаженням. Біг у гранично високому темпі неминуче приведе до помилок і зниження результату. Крім того, змагання в бігу з картою і компасом проходять у «кисневій» подушці лісової рослинності.
Нарешті, основна перевага орієнтування полягає в тому, що завдяки своїм особливостям воно може краще, ніж який-небудь інший вид спорту докорінно вирішити проблему залучення до фізичної культури підростаюче покоління. Біг з картою і компасом з його несподіванками і розмаїтістю – захоплююча гра. Змушувати дітей займатися спортивним орієнтуванням немає необхідності, треба лише навчити їх і створити умови (підготувати карту і дистанцію).
Недарма в скандинавських країнах цей вид спорту розвинений серед дітей надзвичайно широко. У Фінляндії, наприклад, спортивне орієнтування у вигляді обов’язкового предмета, нарівні з такими, як математика, історія або біологія, введено в шкільну програму.
Крім зовнішньої цікавості спортивне орієнтування привабливе для підлітків і надзвичайною демократичністю. У ньому не відбувається такого різкого і швидкого розшарування дітей, що займаються, на «обдарованих» і «бездарних», як в інших видах спорту. Тут діти почувають себе рівноправніше і впевненіше, тому що шанси показати високий результат серед ровесників є у всіх і ці шанси час від часу реалізуються. Така властивість орієнтування дуже важлива в психологічному сенсі. Вже в дитинстві в людини з’являється почуття своєї значимості. Є в орієнтування ще одна перевага, також психологічної властивості. Воно полягає в тому, що деякі люди, не схильні до публічних виступів, не бажають виставляти себе на показ глядачеві в спортивному залі, на біговій доріжці, на спортмайданчику. Оскільки біг з картою і компасом проходить серед природи, удалині від глядачів і перехожих, спортсменові немає потреби побоюватися глузувань.
До переваг спортивного орієнтування варто додати й можливість проводити змагання в бігу з картою і компасом практично в будь-якій місцевості земної кулі.
Оніщук Олег Петрович народився у селі Путринці Хмельницької області. У 1978 році закінчив Ізяславську середню школу №5. У 1982 році закінчив Київське вище загальновійськове командне двічі Червонопрапорне училище ім. М. В. Фрунзе. Служив у Забайкальському, Туркестанському військових округах на посаді командира взводу, з квітня 1987 р. — в складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані.
28 жовтня 1987 року командуванню стало відомо про рух каравану душманів з Пакистану. Для його знищення було виділено групу з 16 розвідників-десантників під керівництвом старшого лейтенанта Оніщука О. П. Група секретно здійснила в горах стрімкий марш у район м. Шахджой (170 км від Кандагара). 30 жовтня було перехоплено передовий загін зі зброєю. Вночі група Оніщука О. П. була оточена. Вранці десантники вступили в бій. Сили були нерівними. Ворог відкрив по них масивний вогонь з кулеметів, безвідкатних гармат, мінометів. У цьому бою загинув Оніщук О. П., підірвавши себе і душманів, які оточили його, останньою гранатою.
За цей бій старший лейтенант О. П. Оніщук Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 травня 1988 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Матеріали старшого лейтенанта О. П. Оніщука зберігаються в реліквійній експозиції «Трагедія і доблесть Афгану» Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».