Професія педагога – це не просто рід діяльності, це – доля. Мабуть, саме так може сказати кожен учитель, викладач, котрий присвятив своє життя вихованню молодого покоління.
З одним із таких педагогів – з величезним життєвим та викладацьким досвідом про покликання, сучасну молодь та вічні цінності вела розмову журналістка «ДП» із заступником директора з навчальної роботи Обухівського медичного коледжу Іваном Федоровичем Козодоєм.
Скільки вже працюєте у викладацькій сфері, та чим для вас є праця викладача?
Тут я працюю з 1983 року. Праця викладача для мене – мій хліб, по-перше, по-друге я перед цим закінчив педагогічне училище, потім університет, далі працював на вибраних посадах, де теж ішов педагогічний стаж. Тож якщо все порахувати, то в цьому році в мене вже буде
63-ій рік педагогічного стажу.
Чи подобається вам викладати?
Робота надзвичайно серйозна, надзвичайно важлива, при тому що сюди йдуть працювати в педагогіку, в медицину люди, які віддані справі, які люблять людей, які люблять свою професію. І хоч ця робота, як бачите, мало оплачувана як на сьогоднішній день, у той час ми про це не думали. Ми йшли працювати за покликанням до професії педагога. А зараз, як бачите, сучасне покоління на такі гроші працювати не дуже хоче. Професії педагога і лікаря – професії особливі, людські, на які йдуть за покликанням і не звертають особливої уваги на ту платню, яка буде потім. Медики жартують, що вчитель – це не професія, це – діагноз. Мабуть, в якійсь мірі це так і є. Якщо ти вже пішов, став на цю стежечку, то будеш іти по ній до кінця.
Сучасні студенти – чи відрізняються вони від студентів, які були 60 років тому?
Ви знаєте, студенти – вони завжди були студентами. І якщо говорити про студента у процесі навчання – те ж самісіньке. Нам теж казало старше покоління: «Що з вас виросте, хто ж буде працювати в школі, хто буде виховувати, якщо ви такі несерйозні…» Але, бачите, як я вже дивлюся з сьогоднішнього дня туди в минуле, то напевно оце поєднання поколінь, покоління молодше і старше – то не є конфлікт, то є.. як російською кажуть «приемственность». І якось воно з часом усе приходить, якщо ти дійсно хочеш працювати на обраній професії.
Ні комп’ютеризація, ні інноваційні технології – не замінять ніколи викладача.
Тобто студенти не змінилися? Але змінились часи і змінилась система освіти?
Так, і вона не може не змінитись. Вона обов’язково має бути новою, якоюсь сучасною.
А з якими найбільшими проблемами доводиться стикатись у викладацькій праці?
Бачте, вища освіта, вона трошки відрізняється від середньої освіти, від профтехосвіти. Тут є свої складності. Складнощі полягають в тому, що ми готуємо в першу чергу професіонала-спеціаліста, медичного працівника, медичну сестру. І відчуваєш відповідальність, адже не можна готувати на двійку, так як не можна лікувати на двійку чи на трійку. Треба готувати спеціаліста, який би вмів робити ті маніпуляції, ставити діагноз, призначати лікування, якщо це фельдшер, так, щоб пацієнт був здоровий. В цьому наше покликання. І через це використовуємо також найрізноманітніші методи в своїй праці. Тим більше, що й самі предмети трішки по-іншому побудовані. У нас три цикли працюючі в навчальному плані – гуманітарний, соціальний, економічний. Далі – природничо-науковий цикл або клінічний. Вивчають студенти анатомію, фізіологію, пат анатомію, патафізіологію, мікробіологію, мед психологію, мед біологію. Але паралельно іде предмет, який називається «Догляд за хворими». У медсестер він називається «Основи медсестринства». Перейменували його трішечки, але смисл один і той же. Годин теоретичних 20-30, а практичних занять – більше 250. Це коли студент повинен своїми власними ручками все вміти робити. Наша система цінна тим, що студент працює на практиці біля живої людини. Не на фантомі, не на муляжі, і це в значній мірі сприяє і кращому засвоєнню практичних умінь і навичок, і, паралельно, закріплює тут теорію, яку отримали під час лекційних занять.
Для лікаря – це позитивний момент. А для пацієнта – чи є це безпечно, коли на ньому тренуються?
Студенти, які йдуть на практику – це вже третій-четвертий курс, де вони вже проходячи догляд, проходять виробничу практику. І це не тільки в нашій Обухівській лікарні, а вони йдуть і в наші бази практики – Кагарлицька центральна лікарня, Миронівська, Богуславська, Васильківська. Спочатку йде санітарська практика, аби вони навчилися робити все, що потрібно.
Чого б ви побажали колегам з нагоди професійного свята – Дня вчителя?
Я хочу трішечки сказати про наших колег. У нас з 22 викладачів, педагогів – 6. А всі інші – педагоги-лікарі. Звичайно, вони вже в нас з досвідом. Молодих лікарів у нас зараз 2, всі інші мають солідний стаж роботи. Це викладачі вищої категорії. Більшість наших викладачів практикують, поєднуючи практику із навчальним процесом. І той багаж знань, який у них є, звичайно, він має поповнюватись на курсах підвищення кваліфікації, де вони вивчають новинки, які є в практичній медицині. Наші викладачі – це люди, закохані в свою професію. Це гарні, хороші спеціалісти, яким вдячні, звичайно, студенти. Коли раз у рік приїжджають випускники минулих років, вони завжди шукають викладачів, аби подякувати їм за те, що вони дали їм в свій час ґрунтовні фахові знання.
А побажати колегам хочу по-перше, доброго здоров’я, щастя, творчих успіхів, не засиджуватись на досягнутому, працювати більше над собою, любити дітей. Я думаю, що ці професії – педагога і лікаря – невмирущі. І тому бажаю всім педагогам і вихователям удачі, щастя, злагоди, добробуту в їхніх родинах!
