У цій статті ми друкуємо актуальне інтерв’ю з головою Асоціації малих міст України, який багато років працює у складі робочої групи з підготовки децентралізації в країні, міським головою Павлом Козирєвим. Очільник м. Українка розповів про наболілі проблеми держави та про те, яким чином їх можна вирішити.
Розкажіть, будь ласка, про Ваш погляд на проведення процесу децентралізації в Україні?
По-перше, я переконаний, що саме централізація влади стала основною причиною надзвичайно жорсткої кризи, що розгорнулася наприкінці минулого року в Україні. І немає важливішої реформи, ніж повернути владу ГРОМАДАМ – лише це може врятувати і змінити нашу країну.
По-друге, це тільки спочатку здається, що термін «децентралізація» не гріє душу пересічного українця. Коли починаєш розкладати його на складові, розумієш – це стосується КОЖНОГО! Це ж ми хочемо, щоб наші дітки ходили до гарної школи та смачно харчувалися в дитячому садочку? Хіба це не ми прагнемо, щоб лікарня була в змозі нас лікувати, а дороги не загрожували технічному стану наших автівок? І ще десятки запитань із нашого повсякдення ми з вами можемо озвучити. Відповідь на них одна – ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ!
Децентралізація адміністративна – замість системи державних адміністрацій – виконкоми рад. Це зробить діяльність регіональної влади залежною від думки її жителів, а не Києва.
Децентралізація бюджетна. Як зараз працює система? Гроші збирають до Києва, а потім розподіляють. Натомість усі громади стоять із простягнутою рукою, особливо це стосується малих міст та сільських громад. Потім ще на все потрібно отримувати дозволи… А останні два роки показали, що навіть наявність грошей на рахунку не дає змоги громаді щось вирішити. До слова, минулої осені назбирали ми грошей, щоб відремонтувати дорогу до самої Стугни. Не змогли – казначейство гроші не проплатило. А цього літа, уже коли нарешті проплатило, через долар підскочили ціни, тож дорога до Стугни так і «не дійшла». Тепер щоразу дивлячись на цей недороблений шматок дороги (сподіваюсь, тимчасово), ми бачимо матеріалізовану шкоду чинної системи. Громади повинні отримати ресурс для вирішення своїх проблем!
Децентралізація земельна. Ви здивуєтесь, але лише 17% території країни мають самоврядування. Це так звані «землі в межах населених пунктів». Отут, поміж нашими будинками, самоврядування, хоч і поганеньке, але є. А за Стугною – немає. І так на 83% території України. Цими землями від імені держави розпоряджаються в тиші кабінетів не залежні від громади люди. Потрібна ПОВСЮДНІСТЬ місцевого самоврядування, бо лише жителів громади турбує, що саме відбуватиметься на їх територіях.
Децентралізація політична. Приклад – місцеві вибори 2010 року. Приймають формальне рішення, що кандидати на посаду міського голови можуть бути висунуті тільки від партій. А згодом ще й неформальне – ця партія має назву «Партія регіонів».
Тобто роблять пропозицію, від якої неможливо відмовитися?
Так, інакше будуть створювати проблеми, наприклад, знімуть із виборів. Мери були змушені вступати до «Партії регіонів». Наша позиція – самоврядування позбавлене політики! Бо якість дороги не має політичного розфарбування, і чиста вода в крані – теж без окрасу. Питання політичної централізації ніби сховане, але одночасно воно наявне. Маємо досвід скликання 2006-2010 років, коли виключно за пропорційною системою формувалися місцеві ради. Тоді декілька людей у країні вирішували, як голосувати всім депутатам. Дуже часто виникали ситуації, коли через партійні накази депутати були змушені голосувати і проти власних інтересів як мешканців Українки. А деякі з обранців просто не приходили на сесію – з одного боку, вони мали безпосередню вказівку, з іншого – не хотіли голосувати проти себе та жителів міста.
Ми переконані, що владу потрібно повернути громаді – й уже років сім працюємо над цим. Ті люди, які мають проблеми, найбільше мотивовані їх ефективно вирішувати!
Коли ж ця децентралізація нарешті розпочнеться?
Сьогодні (09.09.2014 р.) в кабінеті Віце-прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана відбулася остання нарада щодо нової редакції бюджетної децентралізації, редакції змін до бюджетного кодексу. Навіть суперконсервативне Міністерство фінансів погодилося на суттєву частину наших пропозицій щодо децентралізації державних грошей. Сподіваюся, що ця позиція незабаром перейде до Верховної Ради, адже згода Уряду – це ще не все, хоч він і віддає частину своїх повноважень. До речі, приклад Польщі та Болгарії демонструє, як швидко й разюче змінюється країна, коли людям дають можливість вирішувати власні проблеми на місцях.
Але бачимо, на жаль, що наш Парламент не здатен приймати необхідні для країни рішення. Тому його і розпустили.
Яким Ви бачите подальший розвиток Українки?
Безумовно, міський голова має право на власне бачення майбутнього. Але коли в громаді лише в мера є власне бачення – це погана ситуація. У 2005 році ми громадою затвердили стратегію розвитку Українки: затишна та доглянута, з високими стандартами життя та якістю послуг, із сучасною ефективною системою управління, відкрита до співпраці та комфортна для інвесторів, із диверсифікованою економікою та розвинутою індустрією відпочинку, спорту та дозвілля для гостей і мешканців міста. Після детального моніторингу 2010 року вона була актуалізована, адже ми багато чого, починаючи з 2005 року, виконали. Також ми підтримали її через місцеві вибори: українчани, голосуючи за когось із кандидатів на міського голову, звертали увагу й на запропонований ним варіант. Стисло нагадаю, що зміст затвердженої стратегії такий: «місто Українка стане українською Юрмалою». Тобто, головний напрямок розвитку міста – туризм. Українка – місто вихідного дня для киян, тут розвивається водно-спортивний та діловий туризм, конференц-бізнес. Тому ми зараз розглядаємо проект «Українка-2» (за Стугною), який, окрім нових соціальних об’єктів (шкіл, лікарень), створить нове бізнес-ядро для міста. Сьогодні Українка лише починає ставати туристичною. Раніше це було промислове місто. Ми додаємо до нашої економіки ще один потужний напрямок. Не маю сумнівів, що таке бачення майбутнього нашої громади підтримує кожен житель Українки.
Що Ви можете сказати про ситуацію, яка на сьогодні склалася на Трипільській ТЕС?
Місто і електростанція – нероздільний організм. Це не лише моя позиція, а й об’єктивна реальність. Особливо це стосується питання теплозабезпечення Українки, яке можливе лише за умови роботи хоча б однієї турбіни підприємства. Сьогодні станція знаходиться на межі повної зупинки через відсутність вугілля. Безумовно, на рівні міського голови й директора станції радикально це питання ми вирішити не можемо. Ця проблема знаходиться в площині міністра енергетики, міністра транспорту, можливо, міністра оборони, бо ми знаємо, що постачання вугілля призупинене через воєнні дії на сході країни. До речі, коли ми тільки починали писати стратегію міста Українка в 2004 році, я пропонував урахувати можливість зупинки Трипільської ТЕС. Тоді ще не було розуміння, що таке може трапитись. Ми мали б за десять років спробувати до цього підготуватись. Тоді, як пам’ятаєте, більшість депутатів міської ради були працівниками електростанції й ця пропозиція була сприйнята дуже агрессивно – так, ніби міський голова хоче закрити станцію. Але, якби ми таку загрозу виявили, у нас було би вдосталь часу для підготовки, можливо, зуміли б забезпечити альтернативне тепло. Запевняю вас, сьогодні ми однією командою – колектив станції, комунальні служби, керівники – будемо робити все, щоб пом’якшувати можливу негативну ситуацію, щоб вона взагалі не виникла!
Як Ви оцінюєте політично–економічний стан у державі? Як об’єднати Україну та що зробити для того, аби запанував мир?
Мир є різний. Мир – це коли не стріляють. Зараз перемир’я. Не повинні стріляти, але бачимо, що не дуже виходить… Мир як відсутність бойових дій – надзвичайно важливий! Пролилася кров… І як зробити так, щоб всі люди, які брали участь у цьому конфлікті, жили далі в єдиній країні і не дивилися один на одного через приціл минулого? Вирішити це питання – головне завдання керівництва держави. Ситуація надзвичайно важка. Вона загрожує державі в цілому. Ніхто з нас не може дати точну відповідь, що може чекати всі громади через деякий час. Ситуація з Трипільською ТЕС частково демонструє складність положення у фінансовій, воєнній та інших сферах. Ми маємо усвідомлювати, що певні питання повинні бути віддані на місця – і це може врятувати країну. А інші мають лишатися централізованими – це і зовнішня політика, національна валюта, оборона країни, і, безумовно, питання національної свідомості та ідеології – як далі житиме Україна після припинення вогню. Усі разом, як ми звикли говорити в Українці, – «В громаді, як в родині». Тому потрібно спробувати жити в країні, як в родині. Звісно, у будь-якій сім’ї трапляються проблеми. Але зберігається лише та, яка вміє вирішувати все сама, не бігаючи до сусідів. Ми повинні самі визначити своє майбутнє та відстоювати його!