Шановна громадо! У суботу, 11 липня, Українська громада прощатиметься зі своїм Захисником – Русланом Петровичем Маковцем, 2001 року народження.
О 10:30 траурна колона вирушить за маршрутом: Обухів – Українка – ринок – набережна – площа Тараса Шевченка – церква.
Об 11:00 відбудеться чин похорону.
О 12:00 — цивільна церемонія прощання на території храму.
«Він був з тих, хто не ховався, не шукав виправдань і не боявся йти туди, де найважче.
Він загинув зі зброєю в руках, виконуючи бойове завдання до останнього подиху…
Його позивний – “Норріс”.
Твоя тиша тепер говорить гучніше за будь-які слова…» – побратими.
Руслан народився і виріс в Українці. Навчався в Академічному ліцеї №2, а згодом здобув професію автомеханіка-зварювальника у професійному ліцеї. Попереду було ціле життя, але він без вагань став на захист України.
У 2021 році Руслана призвали на строкову військову службу. Він розпочинав курсантом, служив такелажником і монтером, а згодом став розвідником-сапером із позивним «Норріс».
5 жовтня 2025 року він востаннє зв’язався з батьками. А потім настали довгі дев’ять місяців невідомості. Дев’ять місяців болю, очікування, надії, виснажливих пошуків і щоденних молитов, що син живий і обов’язково повернеться додому.
У той час, коли Руслан вважався зниклим безвісти, його батькам вручили заслужену нагороду – «Хрест Сухопутних військ» Міністерства оборони України за бездоганну службу, старанність та вагомий особистий внесок у розвиток Сухопутних військ Збройних Сил України. Та, на жаль, сам Герой так і не зміг побачити свою відзнаку…
Ще одна відзнака, якої був удостоєний наш воїн – ветеран війни.
Руслан був люблячим і вдячним сином. Він ніколи не розповідав рідним про пережите на війні, приховував контузії та поранення, оберігаючи найдорожчих від зайвих хвилювань.
Днями результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше – Руслан загинув під час виконання бойового завдання внаслідок вибухової травми.
Коли батьків запитують, що найбільше любив їхній син, вони відповідають лише одне слово:
«Життя…»
Шановна громадо! МИ прощаємося не просто з молодим воїном. Ми прощаємося з людиною, яка віддала своє майбутнє – за наше.
Тож проведімо Руслана гідно.
Помолімося за упокій його душі.
На жаль, Герої вмирають. Але збережімо світлу пам’ять про нього в наших серцях назавжди!
Виконавчий комітет Української міської ради, міський голова та вся громада висловлює щирі співчуття родині Руслана Маковця.
Вічна пам’ять і слава…