Щедрий вечір добрим людям!

Напередодні Старого Нового року в Україні святкують Щедрий вечір. Це свято дійшло до нас із дохристиянських часів. Як і більшість язичницьких свят, Щедрий вечір замаскувався під християнське свято – день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.
Щедрий вечір отримав свою назву завдяки тому, що час його святкування припадає на закінчення посту. Тому на столі з’являється скоромна їжа, вживання якої до цього дня потрібно було уникати.
Надвечір 13 січня люди йдуть щедрувати. Зібравшись гуртом та перевдягнувшись у різне вбрання, юрба щедрувальників обходить двори з ритуальними піснями, що славлять господарів, та вітає їх зі святом.
Наступного ранку, після святкування Щедрого вечора, заведено ходити до родичів та знайомих – засівати. Засівають хлопчики-підлітки віком до 15–16 років (вважається, що цим мають займатися лише чоловіки, бо тільки чоловік, який першим прийде до оселі, принесе щастя до хати).
14 січня наставав Новий рік за старим стилем,  це також день пам’яті святого Василія, який теж об’єднався з давнім народним святкуванням Василя, покровитель хліборобства.  Тож у цей день ще вдосвіта підлітки та діти йшли посівати. Уже мало хто знає давню легенду про Василя, який рятував свою наречену Маланку, викравши її з «того світу». Навколо цієї історії розігрувалося ритуальне дійство, яке через століття перетворилося просто на веселі розваги.