Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № № 322-VIII зі змінами та
доповненнями (далі – КЗпПУ) регулюються трудові відносини всіх працівників, визначаються
засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до праці,
гарантуються кожному права на працю з оплатою не менше мінімального розміру,
встановленого державою.
Так, ст. 21 КЗпПУ визначає, що трудовий договір – це угода між працівником і власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за
якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівнику заробітну
плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені
законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Порядок укладання трудового договору регулюється ст. 24 КЗпПУ, якою визначається, що
трудовий договір укладається в письмовій формі.
При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт чи інший
документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, –
документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Трудовий договір вважається укладеним лише після підписання його роботодавцем і
працівником та оформлення наказу чи розпорядження про прийняття працівника на роботу.
Працівник може бути допущений до роботи тільки після:
- укладення трудового договору;
- оформлення наказу (розпорядження) ФОП про прийняття на роботу;
- повідомлення фіскальної служби.
Обухівський сектор організації роботи
ГУ ДПС у Київській області