Хоч до Дня міста ще чимало часу, та підготовка до свята уже триває! Унікальний шестиметровий рушник, на якому зображені символи міста, не покладаючи рук продовжують готувати наші майстрині-вишивальниці.
Як проходить робота, та хто допомагає у такій непростій, хоч і цікавій справі, розповідає Світлана Толкачова – керівник творчої студії «Джерела Українки».
–Звідки взагалі прийшла ідея зробити такий незвичайний рушник?
– Ідея рушника така: оскільки наша Українка розташована в унікальному місті та поєднує у собі всі стихії, ми хотіли вишити символи води, землі, повітря і сонця, які б єдналися між собою. Основа – у червоно-чорних кольорах, традиційних для української вишивки, далі – об’ємний малюнок – панорама нашого міста, на якому видно нашу станцію, вежу, церкву. Цей малюнок буде кольоровим.
Ця колективна робота розпочалася літом. Найпершу ідею про такий незвичайний рушник подала Марина Луценко; Лілія Петрівна Анохіна запропонувала зобразити символ міста, хтось запропонував орнамент зробити… Ткаченко Олена зробила малюнок міста, і з цим усім ми пішли до художниці Емми Гаманіної, яка розробила на комп’ютері макет для майбутньої вишивки. А вже 22 жовтня робота закипіла!
– Скільки вишивальниць працюють над рушником, і чи всі вони з «Джерела Українки»?
– Ще у жовтні ми зібрали усіх наших «Джерелівців» та Інститут 3-го віку разом і розказали про свої задуми. І з тих пір ми і працюємо разом!
Робота проходить у 2 етапи: у робочі дні наші вишивальниці по черзі беруть рушник додому, а по суботах приходять усі охочі і допомагають нам у роботі. Навіть ті, хто вперше тримав голку в руках, спробували свої сили!
Приходять дорослі і діти. Про дітей хочеться сказати окремо, адже спочатку вони просто прийшли зі своїми бабусями, але настільки захопилися спільним азартом до творчості, що теж спробували вишивати. І у них вийшло! Наш наймолодший учасник, Гліб Малишко, якому тільки п’ять років, без сумнівів узяв голку до рук – і у нього вийшло, тому що він не сумнівався у своїх силах! Ще дві наймолодші вишивальниці мають по шість років – Даша Красюк та Кіра Кохановська, трішки старша Ліза Рязанова. А найповажніший вік учасниць – за сімдесят. Наприклад, до нас приходить Ольга Панасівна Рибак, одна із «першопрохідців» нашого міста, та вишиває разом із дочкою. Так що віковий діапазон учасників – дуже широкий!
Є у нас Лариса Павлівна Нікітіна, яка через стан здоров’я не може приходити сама, тож вона передала нам нитки, аби теж внести свій вклад у хорошу справу. Взагалі, хочеться щиро подякувати всім-всім, хто докладає рук та серця до вишивання!
Робота ще триває, і долучитися до неї може кожен бажаючий – навіть ті, хто не дуже впевнений у своїх силах. У 29 кабінеті в приміщенні палацу культури щосуботи ми проводимо майстер класи, тож запрошуємо усіх приєднуватися та засвідчити любов до свого міста шматочком орнаменту на спільному неповторному рушнику!
