Шановна громадо! Цієї середи, 15-го січня, маємо всі разом зібратися на площі та гідно провести в останній земний шлях хороброго воїна, нашого захисника – друга, «Аміго»!
Об 11.20 – виїзд колони з міста Обухів.
Маршрут колони: морг – мкр. Піщана – м. Українка – ринок – коло по пр-ту Дніпровський. На проспекті – традиційна зупинка колони. Закликаємо всіх водіїв і просто перехожих – зупиніться, віддайте честь і шану нашому молодому Герою!
О 12.00 – Цивільна церемонія прощання – на площі Т. Шевченка.
Далі траурна процесія вирушить на Алею Слави-2, де тіло захисника буде віддано землі, за яку він поклав голову…
«Аміго Чіназес» – позивний 22-річного Героя Даниїла Кунченка говорить сам за себе – справжній позитив, чудовий друг, а ще, як говорять побратими: «центровий по підтримці морального духу армії».
Даниїл Кунченко народився у місті Українка, закінчив 9 класів Академічного ліцею №2, далі – навчання в коледжі м. Київ.
Знають захисника і всі, кого він за життя «визволяв» із застряглого ліфту, адже працював у ліфтовій службі «ОТІС», м. Українка.
Із перших днів повномасштабного вторгнення російських убивць, одним із перших стояв у кілометрових чергах, аби скоріше «взяли» захищати свою країну.
Рідні згадують – тоді ще 19-річного юнака відправили назад, спитавши в жарт, чи знають батьки, де його дитина… Утім, за ще зовсім юними рисами обличчя стояв бойовий дух і бажання йти вибивати ворога з української землі.
Через рік Даниїл уже був у рекрут центрі славнозвісної 3-ї штурмової… Він досягнув своєї мети, і показував свою силу, лють, прагнення, стійкість на найгарячіших напрямках: Авдіївка, Краматорськ, Покровськ…
Останній рік «Аміго» стояв із побратимами на Харківському напрямку. 8-го січня, 2025-го року, напередодні загибелі, на зустріч до нього в місто Ізюм приїхала наречена, ввечері вони вже мали міцно обіймати одне одного. Зміст останнього повідомлення коханій був: «чекай, зовсім скоро побачимось…»
Повідомлення про те, що Даниїл загинув, рідні отримали 9-го січня… Не судилося молодому Героєві прилетіти на цю довгоочікувану зустріч, не судилося створити міцну українську родину, не судилося побачити батька і двох старших сестер. Бо навіть такі, зовсім юні Герої на війні – вмирають.
Кожна історія про них – вражає, ранить серце та впивається в душу …
Вічна тобі пам’ять воїне, честь і слава.
Не забудемо, не пробачимо…