До 5о-річчя міста: ПЕРШОПРОХІДЦІ
Усі труднощі і деякі неприємності у роботі тих, кого ми називаємо першопрохідцями, хто будував місто Українку, можна назвати незначними у порівнянні із бажанням своїми руками творити історію власного міста… Наша сьогоднішня розповідь – про одного з таких людей.
Свого часу після закінчення будівельного інституту Віталій Петрович Скачко отримав призначення на будівництво Трипільської ГРЕС. Віталій Петрович приїхав у відрядження до Українки в травні, 1963 року, коли на її території уже було відведено місце під будівництво станції. «На той час на територіях між підприємством Київський картонно-паперовий комбінат та Обухівський біохімзавод були поля з огірками, – згадує герой сьогоднішньої рубрики. – А ліс розпочинався там, де поворот на селекційний завод». На той час будівничі боролися за кожне деревце – лісничі перевіряли стан дерев на території, поряд з якою повинна була проходити дорога. Потрібно згадати, що раніше дороги з Обухова до Українки не було, а на місці сучасної дороги були заливні поля.
Перед початком масштабного будівництва на будмайданчик з Придніпровської ГРЕС почали приїжджати спеціалісти, зокрема – механізатори. «Перші механізатори тоді були Анатолій Бондаренко з дружиною, Павлік Сурмилов. І економісти були, і слюсарі і ще дуже велика кількість робітників різних направлень, зазначу – висококваліфікованих робітників, які знали своє завдання, і на совість виконували його. Тож з гордістю можу сказати, що з людьми нам пощастило, бо приїжджали в основному молоді, розумні кадри», – згадує своїх колег-першопрохідців Віталій Петрович. У 1968 році Віталія Скачко назначили начальником будівництва житлового селища, де, як каже він сам, буквально своїми ногами протоптав усі його дороги. Оскільки довколишня місцевість була неоднорідною – «вітронамивом» змивали бугри, а ями – навпаки замивали. «Найбільше бугрів було на території, де нині розташована ЗОШ №2, каже Віталій Петрович, – та збоку теперішніх гаражних кооперативів. На місці, де зараз базар, і де починається гаражний кооператив – був косогір такий, що висота піщаного кар’єру сягала приблизно 6-7 метрів».
Краса довколишньої природи полонила всіх, хто хоч раз побував в Українці – до Дніпра було подати рукою, тому усі бажаючі влітку купалися в річці. Віталій Петрович говорить, що на той час і проблем із житлом практично не було – зводилися будинки, школи, садочки, магазини та гастрономи. «Там, де нині золо відвал, було селище, як ми його назвали Підгірне, бо стояло воно під горою. Тож там було порядку 600 домів пересувних. Ми тоді вагонами отримували ці будиночки в розібраному стані, і на день монтували їх по 10-15 штук», – згадує першопроходець. Віталій Петрович говорить, що головне завдання його бригади на той час було зробити такі собі нульові цикли, потім підвести теплофікацію, каналізацію, водопровід, зробити благоустрій і озеленення. А інші організації приїздили і монтували будинки. «Честь і гордість наша – це набережна», – із усмішкою говорить Віталій Скачко. Він згадує, як тоді бригада бетонників, сформована нині покійним першопрохідцем Іваном Рудницьким, виконувала просто неймовірну роботу. «Зараз працює скільки техніки всілякої, а раніше як було – ми отримували бетон найвищої марки, щебінь, і залазили на самоскид та кувалдами розбивали його. Уявіть лише, у бригаді бетонників було аж вісім жінок, і вони самі, власними силами, примудрювалися приймати по 10-15 машин на день», – з подивом згадує часи будівництва Віталій Петрович.
На той час на будівельному майданчику в Українці були представлені одні із найпотужніших організацій усього Радянського Союзу – це і Південнетеплоенергомонтаж, який займався монтажем та налагодженням обладнання теплових та атомних електростанцій, і гідромонтаж, який монтував залізобетонні станції. «Потужні станції, скажу, зі всього Радянського союзу з’їхались, з усіх міністерств енергетики, тут працювали найкваліфікованіші бригади» , – каже Віталій Скачко. Він підкреслює, що Українці пощастило в географічному плані, адже це місто розташоване практично на півострові, із прекрасним краєвидом. За словами героя рубрики, велика команда будівельників за порівняно короткий період часу досягнула значних результатів, які говорять самі за себе. То ж не дивно, що коли спілкуєшся із першопрохідцями, очевидним стає той факт, що усі вони сповнені особливого піднесення і годі тим, що саме вони стояли у витоків рідного міста.
Автор: Аліна Савченко
