Навчаючи дітей мистецтву, працівники Української школи мистецтв говорять з дітьми про безбар’єрність щодня. Щодня нагадують дітям про любов та повагу один до одного , навчають дітей не бути байдужими, жорстокими, не робити боляче тим , хто поряд. Ми власними зусиллями разом з дітьми створюємо середовище, в якому кожен почувається щасливо.
Мир, злагода, мудрість та взаємоповага , чуйність і терпимість – ось що створює гармонію взаємних людських взаємовідносин.
На цьому тижні тема «Безбар’єрністі» у суспільстві обговорювалася з особливим завзяттям.
Викладачі разом з учнями шукали відповіді на не прості запитання .
Безбар’єрність – чому це стосується кожного?
Що таке толерантне ставлення до людей ? Які основні правила етичного спілкування з людьми з інвалідністю та особливими потребами? Як можна зрозуміти інших без слів?
Безбар’єрність — це коли кожен має шанс !
Безбар’єрність — це не тільки про пандуси чи спеціальні двері. Це про відкритість, повагу й можливість для кожного жити, радіти, творити, відчувати і бути частиною мистецького світу — незалежно від особливостей здоров’я, мови, віку чи досвіду.
Уявімо:
Людина, яка має вади зору , навчається гри на фортепіано на дотик і слух;
Дитина з порушеннями мовлення вчиться виражати себе через ритм і музику;
Хтось чує світ по-іншому — але також чує музику серцем.
Мистецтво не знає бар’єрів. Воно говорить на мові, яку розуміє душа.
У безбар’єрному світі:
Викладач підтримує, а не критикує;
Однокласник допомагає, а не насміється;
Усі відчувають себе на рівних — у класі,на пленері, в репетиційній залі, на сцені, у житті.
Цінуймо різність — бо саме вона створює найгармонійнішу симфонію буття!
Українська дитяча школа мистецтв