Повертайтеся живими!

Море емоцій, щасливі усмішки малечі, красиві ма­люнки, стримані сльози до­рослих… ось як зустрічали 11 листопада учні 4-А класу ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 одного з батьків, добровольця, учас­ника АТО Олександра Полья­нова, який з 25 вересня по 7 жовтня був на Донбасі, а зараз перебуває вдома, у 13-денній відпустці.

Директор школи Тамара Ди­дик першою привітала героя, подякувала йому за відвагу та мужність. Сказала, що пишається знайомством із ним, що його син навчається в цій школі. Пані Дидик запропону­вала усім разом із мужнім та­том заспівати Гімн України… і залунала така знайома музика та щирі слова, які зараз у душі кожного свідомого українця. А з вуст дітей це все було у сто­крат душевнішим.

Олександр Тимофійович у перші хвилини, як тільки закінчилися привітання, дістав із кишені дитячий малюнок. Розповів, що на Сході такі малюнки зігрівають серце кожного з воїнів, дають їм на­снагу та мужність. Подякував малечі за такі приємні сюрпри­зи, які з радістю приймають бійці: «Дістанеш, подивишся, почитаєш листа і вперед… Підтримуйте, не залишайте нас, пишіть! Ви можете пи­сати що завгодно: про своє життя у класі, думки та спогади. Завжди приємно чи­тати ваші листи», − каже із вдячністю воїн.

Дітки по-різному сприй­мали героя. Спочатку не­впевнено його розглядали та цікавилися звідки він приїхав, чи страшно йому служити… Боєць запитував, що для них означає патріотизм? На це школярі серйозно відповідали – коли люди носять фут­болки з прапором України й люблять свою Батьківщину. Та всі з упевненістю стверджува­ли, що для них Україна – єдина та неподільна.

Малюки розповіли й показа­ли, як минулоріч присвятили багато часу власному проектові. Створили карту України, а міста на ній позначили квіточками та сердечками. Воїн слухав усі розповіді із зацікавленістю, трохи із сумом та усмішкою.

Якоїсь миті присутні відчули, що маленька Євгенка, закривши ручками обличчя, плаче… Та­мара Борисівна одразу підійшла до дитини, а разом із нею заспо­коювати дівчинку поспішив і гість. Він припав на одне коліно й нашіптував заспокійливі сло­ва, казав, щоб та не переживала й не боялася, усе минеться, що він разом із іншими солдата­ми зможе захистити її з одно­класниками. Діти завмерли… на їхніх очах застигли сльози, дехто не стримував їх, а хтось, трохи соромлячись, ховав.

Далі малюки із цікавістю слухали розповідь воїна про його побут, а коли дійшла черга до розповіді про бронежилет, який волонтери доправили на фронт (це вже другий, пер­ший був пошкоджений в бою), то Олександр Тимофійович кільком охочим навіть дав його приміряти. Не втримала­ся від спокуси відчути на собі важкість 12 кг захисту й дирек­тор школи Тамара Дидик. На згадку про зустріч Олександр Польянов подарував школі свою каску.

«Дякуємо! Повертайтеся живими! Слава Україні!», − з такими словами дітки подару­вали захисникові свої малюнки та маленький державний пра­пор.

Присутні запитували, чи забезпечений Олександр Тимофійович усім необхідним? Він сказав, що форма видана державою, бронежилет – во­лонтерами, листи-підтримки від дітей, а в частині навіть є тепловізор. Найвиразніше по­чуття, що має пан Олександр там – сум за домівкою, рідними та близькими. Він розповів, що теперішнє перемир’я стосується лише наших воїнів, але аж ніяк не противників, які кожен день стріляють та бомблять позиції військових. «Проспект» поцікавився, чому батько двох дітей, будівельник за професією, пішов до­бровольцем. Олександр Тимофійович відповів, що зробив це за велінням серця, бо має синів… Хто, як не він, має захищати власну сім’ю та Батьківщину?

«Зичу всім здоров’я, щастя, усміхайтеся! Слава Україні!», − прощальні слова солдата, який буквально через декілька днів знову повернеться до ча­стини, а потім – на фронт.

Бажаємо йому й усім на­шим воїнам удачі, терпіння, мужності, повернутися живи­ми та неушкодженими. Слава Україні! Слава Героям!