Перша медсестра Українки

До святкування 50-річчя Укра­їнки ми розпочали нову рубрику – «Першопрохідці». Тут прочи­таєте цікаві історії-спогади про людей, які будували і розвивали наше місто. Вони були першими енергетиками, вчителями, ліка­рями і вихователями… Ми роз­повімо вам про їхні перші спога­ди, перші емоції і перші мрії.
Сьогодні – історія Захарченко Людмили Василівни, яка була од­нією з перших медсестер в Укра­їнці.
– Людмило Василівно, прига­дайте, будь ласка, як приїхали в Українку?
– Сама я з Полтавщини. Чо­ловік працював на Київській ГЕС, ми жили у Вишгороді. Піс­ля того, як чоловіка перевели на Трипільську станцію, я переїхала з ним в Українку. Це був 1965 рік. Спочатку жили у вагончиках, які були там, де зараз «Еней». Поруч мешкали Бондаренки, Флетче­ри… Згодом жили у котеджі – од­ноповерховому будиночку – там, де зараз музична школа. Всі дру­жили, вміли веселитися. Часто збиралися з молоддю…то гуля­ємо, то йдемо на танцювальний майданчик, то співаємо.
– Розкажіть про свій професій­ний шлях в Українці?
– Я пішла працювати в Три­пільську лікарню маніпуляцій­ною медсестрою. Спочатку в загальному відділенні. Там були гінекологічні палати, а ще тера­певтичні і хірургічні. В 1967 році мене перевели на Трипільську ТЕС. Тут я працювала терапев­тичною дільничною медсестрою. Тоді у нас був дерев’яний барак. Ми тут працювали з Надією Да­ниленко, завідуючою була Вален­тина Гриневич. Потім завідуючим став наш стоматолог Щербак.
У 1977 році мене перевели в кабінет функціональної діагнос­тики і зондування. У 1981 році я стала старшою медсестрою по­ліклініки. Тут була до 1991 року. Далі пішла у Червоний Хрест, де опікувала наших пенсіонерів з Українки, пропрацювала по 1996 рік.
08Наступні 14 років, до 2010-го, була медсестрою в Інституті фти­зіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського. Пішла на пенсію у 75 років.
– Як працювалося в час будів­ництва нашого міста?
– Як працювалось… З одно­го боку, весело і легко, з іншого боку – і важко. Ні з чим не було зв’язку. В Обухів поїхати не було чим. Навіть в медпункті не було телефону… Якось прибігає один чоловік і кричить, що його дру­жина народжує. Ми швидко почали шукати авто. Знайшли якусь «водовозку». Отак і везли жінку, а в неї перейми, я кажу їй глибоко дихати… І вже тільки довезли, одразу родила двійню. Отак і працювали.
– Чим займаєтесь на пенсії?
– Тепер сиджу вдома, виховую внуків. У мене їх четверо, та ще й маю двох правнуків. І ще чекаю!
Люблю доглядати за квітами біля будинку, беру участь в кон­курсі квітників. І досі допомагаю сусідам, то укол зробити, то ще чимось помогти… І вони мені до­помагають. Дружно живемо