«Коли гримлять гармати, музи мовчать» — стверджує відомий вислів. А чи такий вже він, цей вислів, правдивий? Частіше буває навпаки: війна пробуджує нові почуття, підкидає гострі сюжети, викликає підйом творчості небайдужих авторів, та й безпосередні учасники подій тягнуться до мистецтва, художнього слова, тому що їм хочеться знайти у художніх творах відгук того, що вони пережили і переживають. На війні теж нерідко лунають пісні, читаються вірші і прозові книги.
МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ
Письменники у зоні АТО
Тому Національна спілка письменників України за сприяння Міністерства оборони організувала поїздку групи письменників у зону АТО, щоби вони могли донести до бійців свою творчість, подарувати їм свої книги, почитати свої твори, поспілкуватись з ними, зарядившись у свою чергу новими ідеями. Пощастило потрапити у цю групу і вашому земляку з Українки, авторові цих рядків.
Маршрут бусика, у якому їхали письменники на чолі з заступником голови національної спілки письменників України Володимиром Шовкошитним, проходив Донецькою областю, звільненими від ворога територіями. Усюди, по обидві сторони дороги сліди війни: зірваний міст через Донець, зруйновані будинки, інколи воронки від снарядів прямо посеред дороги. Вже стемніло, коли група прибула до штабу АТО і влаштувалася на ночівлю у неопалюваній, але цілком комфортабельній казармі місцевої частини. Письменники, правду кажучи, були готові до більш суворих обставин.
Ще дорогою із зрозумілим розчаруванням дізналися, що на саму передову групу не допустять — це великий клопіт для військового командування та й відповідальність, тож доведеться виступати у частинах, що вийшли з передової на відпочинок.
Але відчувалося вже тут, біля Штабу АТО, що неподалік йде війна. До неї, дійсно, було з півгодини їзди автомобілем. Десь серед ночі у казарму заходили групи військових, перепочивали хвилин двадцять-тридцять і рухалися кудись далі.
Зранку почалися зустрічі з бійцями різних частин, що розташовані навколо. Виступи письменників, серед яких Володимир Шовкошитний, Анатолій Гай – голова обласної спілки письменників, Сергій Шевченко, Микола Скрипець, Михайло Лукинюк, Олександр Хоменко, що мають у своєму доробку не один десяток книг, були тепло зустрінуті бійцями. Автор цих рядків не мав у доробку такої кількості виданих прозових книг, як інші учасники поїздки, але актуальні вірші, які привіз із собою, знайшли відгук і завжди викликали бурхливі оплески у слухачів.
Майже тиждень тривали зустрічі письменників з бійцями АТО. Може, не завжди вони відбувалися так, як хотілося, тому що часто авторам не вистачало часу для прочитання “ще одного маленького віршика”, але у цілому поїздка, безперечно, була вдалою для кожного з її учасників. В усякому разі, вони безпосередньо побачили сліди, наслідки цієї ганебної з боку Росії війни, а ще бачили, що місцеві жителі там, в тій зоні, не дуже бажають
приєднуватися разом з їхньою часткою України до чужої держави. Письменники на власні очі спостерігали зворушливі сцени, як місцеві жителі своїм транспортом привозили харчі українським воїнам, хоча саме в цих частинах, де вони були, схоже, з харчами було все гаразд.
Час пролетів швидко. Письменники покидали цей багатостраждальний край, і мабуть, кожен з них вже подумки готувався до нового приїзду сюди, якщо триватиме війна, а ще думав, що краще, якби, нарешті, тут встановився довгоочікуваний міцний мир.
Олександр Драндар, чл. НСПУ
